Микола Хандурін

Микола Григорович Хандурін народився 6 лютого 1952 року в Росії. Його мала батьківщина – село Обеста Рильського району Курської області.

Головними пам’ятками рідного села були різноликі хати, покриті соломою, одноповерхова дерев’яна школа-восьмирічка і клуб, а в ньому – маленька, але багата цікавими книгами бібліотека. Ще привертав увагу старий вітряк, що підносився до неба, як казкове чудовисько, на пагорбі за селом.

Майбутній поет ріс у багатодітній родині. Батькові й матері, які працювали в колгоспі, нелегко було ростити п’ятьох дітей. Але, за згадками Миколи Григоровича, – “… в нашому дитинстві не було голоду, про який нерідко розповідала мама.”
Дитинство та юність проходили в безпосередньому зв’язку з природою: в лісі й на лузі, на річці та на озерах. Ігри, купання, риболовля, грибні “набіги” та збір суниці – основні заняття сільської дітвори в літню пору. Про цей час у Миколи Григоровича завжди були тільки найтепліші спогади. Культурна «програма» в селі була однією для всіх її мешканців – відвідування бібліотеки та клубу, в якому «крутили» фільми про війну, про героїчних людей і події тих часів.  

                                                          Мама поета біля його батьківського будинку

Ось як згадував про своє дитинство Микола Григорович: “Як тільки я навчився читати, став постійним відвідувачем бібліотеки. Читав багато і безсистемно. Світ прочитаних книг міцно входив в реальне життя. Ми, сільські діти, ставали в іграх героями прочитаних книг: мушкетерами, розвідниками, партизанами. Система в читанні з’явилася в шостому класі. Вірну дорогу в країну книг допомогла мені знайти вчителька російської мови та літератури Фролова Єлизавета Павлівна. Вона навчила правильно читати й по-справжньому любити книги. Єлизавета Павлівна побачила в мені здатність до творчості й порадила після десятого класу вступити на літературний факультет, але я вчинив інакше …
Якби не читання книг, радіо та кіно, то моє уявлення про світ обмежувалося б річкою, луками, лісом, знанням рідного та кількох інших сіл, що знаходилися недалеко.

Неможливо передати, які почуття я відчував, коли вперше дивився телевізор. Мені тоді було дев’ять років. Я на лижах відправився в сусіднє село, де жила старша сестра Надія. У її новій родині з’явився маленький телевізор «Рекорд». Купівля телевізора на початку шістдесятих років – подія набагато значніша, ніж зараз придбання престижного автомобіля.
Якось я з онучкою побував у палаці культури на прем’єрі казки в танці «Дюймовочка». Для неї це було не перше відвідування театру. Дівчинка сиділа в мене на колінах і, як зазвичай, не відводила погляд від сцени, але під час цієї вистави  її очі світилися особливо яскраво, тому що танцювали герої її найулюбленішої казки. Мені ж було якось не по собі і навіть образливо: в дитинстві я нічого подібного не бачив, а вперше побував у театрі, коли був уже дорослим…”

Після восьмирічки Микола Хандурін навчався в медичному училищі, по закінченню якого працював фельдшером «швидкої допомоги» в районній лікарні. Але тяга до літератури перемогла, і згодом знову було  навчання, але вже на факультеті російської мови та літератури Курського педагогічного інституту. У Курську поет продовжував відкривати для себе культурні надбання: побував у всіх храмах, музеях і театрах, часто відвідував обласну бібліотеку імені Миколи Асєєва. У ній було більше двох мільйонів книг. “У «Асєєвці», так студенти називали бібліотеку, я готувався до іспитів зі світової літератури”, – згадував поет. “Багато таємниць відкрилося мені при вивченні в інституті історичної граматики, старослов’янської та давньоруської мов. Незважаючи на те, що ці предмети вважалися в інституті дуже важкими, вони були найбільш цікавими.”

Літературною творчістю Микола Хандурін намагався займатися ще в пору безтурботної юності. Ось як про це згадував сам письменник: “Все написане здавалося мені не тільки недосконалим, але, навіть, нікуди не придатним. Звичайно, «рукописи» спалювалися в печі. Це про рукописи великих творів сказано, що вони не горять. Мої горіли яскраво.
І тільки через багато років з’явилося рішення бути самим собою і писати, не думаючи про те, що хтось пише краще. Так з’явилися вірші для дітей і дорослих …
Намагаюся частіше писати про світле і добре. У житті хорошого більше, хоча не всі його помічають. І я, звичайна людина, яка намагається осмислити і зрозуміти життя, сподіваюсь на те, що таким людям мої вірші допоможуть поглянути на світ іншими очима.”

До Краматорська Микола Григорович Хандурін приїхав у 1980 році, разом з дружиною Тетяною Павлівною, також педагогом. Краматорськ їм дуже сподобався, він став батьківщиною для їхніх синів і онучок, їхнім рідним містом, якому Микола Григорович ніколи не зраджував. “Головна перевага Краматорська в тому, що в ньому проживає багато чудових людей, серед яких і наші друзі”, – говорив поет. Навіть коли розпочалася російська військова агресія, родина Хандуріних не полишила Краматорськ і не повернулася до Росії. Навпаки, і сам Микола Григорович, росіянин за народженням, але українець за духом і переконаннями, і його сини і дружина назавжди залишилися щирими патріотами України.

Все своє життя в Краматорську Микола Хандурін присвятив навчанню та вихованню дітей, працював у різних школах міста, був вчителем російської мови та літератури в ЗОШ №№ 6 та 26, завучем в ЗОШ № 16 та директором ЗОШ № 20. Навіть на заслуженому відпочинку вів активну громадську діяльність, писав вірші та статті до місцевих газет, досліджував історію однієї з найстаріших шкіл міста – ЗОШ № 6, був заступником голови краматорського літературного об’єднання імені Миколи Рибалка, відвідував культурні заходи і завжди відгукувався на запрошення бібліотеки зустрітися з читачами, поспілкуватися з дітьми. Микола Григорович був дуже цікавим співрозмовником, діти любили зустрічі з ним, залюбки ілюстрували його вірші.

М. Г. Хандурін на зустрічах з читачами

Поезії М. Хандуріна публікувалися в місцевій періодиці та в колективних збірках  “Мой город – мое вдохновение”. (2013), “Я часто вспоминаю о войне” (2014), “Детство – это маленькая жизнь” (2016). Він був співавтором краєзнавчого видання “История Краматорской ОШ №6 в очерках и публикациях” (2009). 2015 року Микола Хандурін став одним з переможців Всеукраїнського пісенно-поетичного фестивалю «Місто Дружби запрошує» в номінації «Поезія» (м. Дружківка, 2015 р.)

Микола Григорович Хандурін був багатогранною людиною: займався журналістикою,  захоплювався художньою фотографією, умів бачити красу в, здавалося б, звичних міських пейзажах. Багато своїх фоторобіт Микола Григорович подарував нашій бібліотеці, своїй улюбленій, завсідником якої він був.

У лютому 2022 року Миколі Хандуріну виповнилося б 70 років… На жаль, поет не дожив до свого ювілею.

30 квітня 2021 року зірка життя Миколи Григоровича Хандуріна назавжди згасла… Причиною його смерті стала короновірусна хвороба. Краматорськ втратив талановитого Поета, гарного Вчителя, неординарну Людину. А бібліотека – щирого й відданого друга… Але з нами залишається його поезія – добра та світла.

Перша авторська збірка його віршів “Перепелиный благовест”, яку Микола Григорович збирався видати до свого 70-ліття, побачила світ вже після його смерті.

Літературний подіум “ЗОРЕПАД ІМЕН. МИКОЛА ХАНДУРІН”

Хандурин, Н. Перепелиный благовест : Стихи и проза / Н. Хандурин. – Краматорск : Тираж-51, 2021. – 222 с.

Читати книгу повністю

Мальчик вырастал

Мчится с горки кто на санках,
Разметая пышный снег?
Узнаю – сосед мой Ванька.
Из ребят смелей он всех!
Но беда, беда с мальчонкой:
Он в большой упал сугроб.
Ойкнула одна девчонка –
Не разбил бы Ванька лоб!
А другая: «Вот заплачет!
Зря мы думали – храбрец!»
Но опять на горку тащит
Ванька санки. Молодец!
Слышится мне
возглас звонкий:
«Хоть бы Ванька не упал!»
В голубых глазах девчонки
Мальчик быстро вырастал!

З НЕОПУБЛІКОВАНОГО…

Славный праздник

Рано утром
под подушкой
Я нашел большой пакет.
В нем – любимая игрушка
И коробочка конфет.

Младшая моя сестрёнка
В сапожке нашла своем
Настоящего котенка!
мы играем с ним вдвоем.

И Святому Николаю
Говорим спасибо мы.
Ах, какой же
праздник славный
В этот светлый день зимы!

Любовь к Краматорску

С Краматорском
я связан судьбой…
Но признаюсь, во мне незаметно,
Исподволь появилась любовь
К его улицам тихим и светлым.
В хороводах на них здесь и там
Закружились березы и ели.
Я не слышал нигде по утрам,
Чтоб как здесь,
в парках птицы бы пели…
И красавиц таких, как у нас,
Ни в Москве, ни в Париже
не встретить.
Я робею от мысли подчас —
Вдруг пройдут, а меня не заметят!
А когда в Краматорске весной
На каштанах огромные свечи,
Не пойму, что творится со мной —
Не пришел, видать,
хмурый мой вечер…

Я сегодня вся в заботах   

Папа с мамой на работе,
Но не скучно мне совсем.
Я сегодня вся в заботах.
Я как белка в колесе!
И ничуть не возражаю,
Больше бы таких забот.
Ёлочку я наряжаю –
Скоро Новый Год придёт.
Нарядила и любуюсь.
Ёлочка так хороша,
Потому что мне бабуля
Помогала украшать!

Фиалки

Посадила я сама
Листики в горшочки,
А когда пришла зима,
Расцвели цветочки.
– Чудо, чудо, чудеса! –
Говорят нам гости, –
Эта дивная краса –
Загляденье просто!
Вьюга воет за окном,
В комнатах – фиалки!
И теперь наш тёплый дом
Праздничный и яркий!

     Загадки

Чтоб помочь
в морозы птицам
Ты кормушку смастери.
Будут рады ей синицы,
Воробьи и (………………)

Нос – морковка, ротик – дужка,
Разгребает снег в саду?
Это черная ворона
Ищет для себя (………….)

Есть у птицы этой пост.
Он на дереве высоком.
Если видишь длинный хвост,
Знай, что там сидит (………….)

Нос – морковка, ротик – дужка,
И метёлочка в руках…
Мы в детсадике с подружкой
Вылепим (……………………)

*  Усі твори на цій сторінці публікуються за дозволом автора та його правонаступників

Приходи быстрей, Зима   

Слышу крики я и смех,
Почему-то очень громкий.
Это выпал первый снег,
И друзья мои – на горке!

Кто же там,
как вихрь, летит
С высоты такой на санках?
Присмотрелся –
друг мой, Санька.

Ух, захватывает дух!
Мчатся Ванька,
Колька, Петька!
Вот ещё один мой друг,
Одноклассник Федька.

Кто-то залетел в сугроб,
Как медведь,
в нём копошится.
Потираю я свой лоб…
Кутерьма мне
просто снится.

Приходи быстрей, Зима,
Подари нам больше снега!
Будет, будет кутерьма
Кутерьма-потеха!

Колективні збірки, в яких публікувався автор

Николай Хандурин. Стихи // Детство – это маленькая жизнь: Стихи, сказки, загадки, считалки для детей / сост. В. Михайлов. – Покровск, 2016. – 122 с.  С. 69-74.

Николай Хандурин // Мой город – мое вдохновение: К 145-летию Краматорска / Упоряд. Н.І.Якименко. – Слов’янськ: Друкарський двір, 2013. – С. 118.

Николай Хандурин // Я часто вспоминаю о войне... : Сборник памяти Степана Таманова и литераторов-фронтовиков / под общ. ред. А. Товберга. – Донецк : Нац. Союз писателей Украины, 2014. – С. 51-52.

История краматорской ОШ №6 в очерках и публикациях / Сост.: Н. Г. Хандурин [и др.]. – Краматорск: Краматорская ОШ №6, 2009. – 175 с. : ил.